Дайте дитинству дозріти в дитинстві. К. Роджерс Діти часто досягають успіхів, якщо їх заохочують дорослі. Б. Гейтс Кожна дитина – це неповторна перлина, хоча і вподобання всі мають різні. Спробуй віднайти і розкрити її неповторність. Януш Корчак Перший клас – один із найкритичніших періодів життя дітей. Прихід у школу призводить до виникнення емоційно стресових ситуацій: змінюється звичний стереотип поведінки, виникає психоемоційне навантаження. На дитину впливає комплекс нових факторів: класний колектив, особистість учителя, зміна режиму дня, незвично тривале обмеження рухової активності, поява нових, не завжди привабливих обов’язків… Початок навчання шестирічних дітей і підготовка до нього пов'язані з необхідністю врахування важливих психологічних закономірностей їх розвитку. До них можна віднести назрілі протиріччя між зростаючими інтелектуальними можливостями дитини і специфічними «дошкільними» засобами їх задоволення. При цьому інтелектуальна сфера дитини вже не тільки у певній мірі готова до систематичного навчання, але і потребує його. Це протиріччя розповсюджується і на інші сфери особистості. У цьому віці дитина прагне до самоствердження у таких видах діяльності, які вже підлягають громадській оцінці і охоплюють сфери життя, перед усім недоступні дитині. Такі «внутрішні інстанції» як образ «Я», самооцінка, самолюбство, рівень домагань, особистісні очікування опосередковують будь-які види активності дитини і дають їй змогу діяти самостійно – від імені власного «Я». Поява цих інстанцій як регуляторів діяльності й поведінки є свідченням диференціації внутрішнього і зовнішнього боку особистості дитини і розвитку у неї здатності діяти довільно. Іншими словами, дитина не тільки готова прийняти нову соціальну позицію школяра, але і прагне до неї. Важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є загострена чутливість (сензитивність), по-перше, до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки і, по-друге, готовність дітей до оволодіння цілями і способами систематичного навчання. Можна обумовити, що в цей період у дитини виникає стан, який називають навчаємістю. Сензитивність цього періоду дуже чітко проявляється і в процесі засвоєння грамоти. Якщо педагог, а частіше батьки, пропустять цей момент, запізняться з навчанням грамоти, то у подальшому її засвоєння буде відбуватися з великими труднощами. Виходячи із вище згаданого, стає зрозумілим, що цілеспрямований педагогічний вплив є у цей період визначним фактором психічного розвитку дитини. Успіхи шестирічної дитини у школі будуть у більшості випадків визначатися готовністю її до неї. Перед усім, важливо, щоб дитина пішла до школи фізично розвинута, здорова. Які ж особливості анатомо-фізіологічного розвитку шестирічок? Згадаймо. У цьому віці активно відбувається процес активного дозрівання організму. Так, вага дитини збільшується щомісяця у середньому на 200 г, зріст – на 0,5 см. Змінюються пропорції тіла дитини. Середній зріст 6-річних дітей складає близько 122 см . Наприкінці шостого року життя відбуваються радикальні зміни у центральній НС. Збільшується маса мозку, який на кінець шостого року досягає 1350 г, що становить 90% маси мозку дорослої людини. У цьому віці відзначається найбільше збільшення мозку - від 90% ваги мозку дорослої людини в 5 років і до 95% у 10 років. Продовжується удосконалювання нервової системи. Розвиваються нові зв'язки між нервовими клітками, підсилюється спеціалізація півкуль головного мозку. До 7-8 років нервова тканина, що з'єднує півкулі, стає більш сформованою і забезпечує їхню кращу взаємодію. Ці зміни нервової системи закладають основу для наступного етапу розумового розвитку дитини. Тим не менше нервова система дітей шестирічного віку дуже вразлива, і тому для подальшого встановлення та закріплення врівноваженої взаємодії процесів збудження і гальмування потрібно подбати про раціональну взаємодію навантаження та спокою, напруження і розслаблення у процесі організації життєдіяльності. Значно зростає сила і роль гальмівних процесів порівняно з попередніми стадіями розвитку дитини. Удосконалюється мовне і диференційоване гальмування, 3000-3500 слів складає словниковий запас шестирічної дитини. Поряд із цим: дитина набуває досвіду спілкування; з’являється інтерес до словотворення, римотворення, відбувається розвиток фонематичного слуху; на зміну ситуативній мові приходить контекстна, формується пояснювальна мова. Ріст кісток особливо помітний . Це стосується, у першу чергу, лицьових , а також довгих кісток рук і ніг. Спостерігаються якісні зміни у побудові тіла. Однак, у кістковій системі дітей як і раніше менше неорганічних з'єднань, більше води і білковоподібних речовин, чим у кістах дорослих. Дитячі кістки вимагають кращого кровопостачання, зв'язування закріплені менш міцно, а в місцях їхніх з'єднань більше простору , чим у дорослих, тому зростаюча дитина більш гнучка й у той же час більш чуттєва до тиску і розтягання м'язів, має меншу опірність кістковим інфекціям, чим дорослі. Сучасні шестирічки практично не грають у рухові ігри, якими було заповнене дозвілля їхніх однолітків 20-30 років тому. А між іншим, ці ігри мали неабияке значення для вдосконалення рухових навичок. У сучасних шестирічок досить помітна недорозвиненість великої моторики і особливо дрібної моторики. Розвиток моторики суттєво впливає на успіх у навчанні дитини. Слабка рука швидко втомлюється, спазми блокують вільні рухи, каркас м’язів людини напружується. Ось де криється причина соматичних захворювань. Незважаючи на те, що м'язи у молодшому шкільному віці стають більш сильними і міцними, все-таки в дитини вони функціонують не так, як у дорослого. Незручність, некоординованість рухів, нездатність довго сидіти спокійно і швидка стомлюваність характерні для дітей з незрілою, недостатньо розвинутою м'язовою тканиною. У міру того, як м'язи наливаються силою, діти мають усе більшу потребу у русі, фізичній активності. У шість років у дитини уже відносно добре сформована рухова сфера: вона уміє ходити з різною швидкістю, кроки рівномірні, широкі, бігає легко і швидко. Різноманітні, ритмічні і пластичні рухи дитини і на музичних заняттях; вона спритна, швидка, метка в іграх і вправах… Дослідження останніх років показують, що важливою фізичною здатністю серед перерахованих є витривалість. Це вона тісно пов'язана із працездатністю, якістю, яка необхідна для досягнення успіхів у будь-якій справі, в тому числі і в оволодінні навчальною програмою. Позитивний вплив на фізичну працездатність дітей шестирічного віку здійснює збільшення довільної рухової активності і цілеспрямованості, з акцентуванням на точності виконання рухів під час різних динамічних пауз і фізкультхвилинок. Приймаючи шестирічок до школи, «потрібно враховувати, що ми маємо справу із зростаючим дитячим організмом, дозрівання якого ще не закінчилося, функціональні особливості якого ще не склалися і робота якого ще обмежена. При перебудові педагогічного процесу, при удосконаленні виховних програм, необхідно передбачати не тільки те, що дитина даного віку здатна досягнути при інтенсивному тренуванні, але і яких фізичних і нервово-психічних витрат буде це їй коштувати» (Запорожець А.В.). Важливо, щоб дитина пішла до школи фізично готовою до неї. Однак необхідна і психологічна готовність, що визначається тією системою вимог, яку школа пред'являє до дитини. Пов’язано це зі зміною соціальної позиції дитини у суспільстві, а також зі специфікою навчальної діяльності у молодшому шкільному віці. Конкретний зміст психологічної готовності не є постійним, а змінюється і збагачується завдяки сучасному високому рівню науки і техніки, які диктують зміни змісту і методів шкільного навчання. Що ж включає в себе психологічна готовність до школи? Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Прийнято вважати компонентами психологічної готовності: · мотиваційний; · інтелектуальний; · вольовий; · емоційний; · особистісний. Психологічна готовність до школи - цілісне утворення. Відставання в розвитку одного компонента рано чи пізно спричиняє за собою відставання або спотворення в розвитку інших. Комплексні відхилення спостерігаються і в тих випадках, коли початкова психологічна готовність до шкільного навчання може бути досить високою, але через деякі особистісні особливості діти зазнають значні труднощі у навчанні (наприклад, логопедичні порушення, що на сьогоднішній день все більше поширеніші серед дітей, що вступають до школи). Учені встановили, що готовність до шкільного навчання – складне утворення, яке включає різні види готовності дитини (див. табл. 1). Говорячи про готовність дитини до школи, не можна не сказати про адаптацію шестирічок і умови, що необхідні для цього. Адаптація – це процес активного пристосування організму до нових соціально-психологічних умов життя. Діти далеко не з однаковою успішністю пристосовуються до нових умов життєдіяльності. Дитина перебуває на межі стресу або повною мірою відчуває стрес. Пристосування до нових умов зазвичай протікає з негативними змінами у дитячому організмі, які проходять на всіх рівнях, у всіх системах. У дослідженнях науковців (Г.М. Чуткіної) виявлено 3 рівня адаптації дітей до школи. Що характерно для представників кожного з них? Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи; усі вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв’язує ускладненні завдання; уважно слухає вказівки, пояснення вчителя; виконує доручення без зовнішнього контролю; проявляє інтерес до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; громадські доручення виконує із задоволенням і добросовісно; займає в класі сприятливе статусне положення. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно відноситься до школи, її відвідування не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо викладає його детально і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм, самостійно вирішує типові задачі; зосереджений і уважний при виконанні завдань, доручень, вказівок дорослого, але за його контролюванні; буває зосередженим тільки тоді, коли зайнятий чимось цікавим для себе; готується до уроків і виконує домашні завдання майже завжди; громадські доручення виконує добросовісно; товаришує з багатьма однокласниками. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно відноситься до школи; часто жаліється на нездужання; домінує пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; пояснюваний учителем матеріал засвоюється фрагментарно; самостійна робота за підручником має труднощі; при виконанні самостійних навчальних завдань не проявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, дитині потрібен постійний контроль, систематичне нагадування і спонукання з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність і уважність за довготривалих паузах для відпочинку; для розуміння нового і вирішення завдань за зразком потребує значної навчальної допомоги вчителя і батьків; громадські доручення виконує під контролем, без особливого бажання, пасивний; близьких друзів немає, знає за іменами і прізвищами лише частину однокласників. Психологічна готовність є необхідною, але не достатньою умовою успішної адаптації до шкільного життя. Є чимало дітей, які все ж таки не можуть «вжитися» в нову роль. Вони часто скаржаться на нездоров’я, перебувають у пригніченому настрої, не повністю засвоюють навчальний матеріал, не мають близьких друзів, знають на ім'я та прізвище не всіх однокласників тощо. Причинами шкільної дезадаптації частіше є неправильні методи виховання в сім'ї або порушення системи стосунків у школі. Є також певні індивідуальні особливості психічного розвитку дитини, що ускладнюють її шкільне життя. До виховних помилок батьків належать: · надмірно завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, унаслідок чого будь-яка невдача сприймається нею неадекватно; · розмови про вади вчительки або недоліки школи замість акцентування уваги дитини на приємних моментах; · часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, пов’язане зі школою, втрачає для неї найменшу правабливість; · виховання дитини за типом "кумир сім'ї"; · байдуже ставлення батьків до навчання дитини. Найбільшої шкоди процесу адаптації завдають учителі, які намагаються виховувати школярів шляхом «об’єктивної» критики їхніх вад. Дитина ще не здатна сприймати критичні зауваження через вікові особливості формування самооцінки. Самооцінка дитини ще не аналітична, а синтетична. Це швидше цілісне емоційне ставлення до себе, аніж розумова оцінка своїх окремих рис. Відтак, коли вчитель висловлює незадоволення певними рисами школяра, здається, що йдеться про його особистість узагалі. А як можна любити школу, де тебе не люблять! Основним методом запобігання шкільній дезадаптації дитини (поряд зі створенням ситуацій успіху) є уникання невтішних оцінок на перших етапах навчання. Це стосується не лише бальних оцінок, а й будь-яких: кольорових (червоні, сині, чорні кружечки), сюжетних (ракета, літак, черепаха), словесних («молодець», «добре», «погано»). Поки дитина думає, що вона добре вчиться, в неї зберігається прагнення вчитися. А коли вчитель переконає учня, що він читає погано і пише неохайно, в учня замість прагнення вдосконалюватись з’являється відраза до занять. Індивідуальні причини дезадаптації: · невисокий інтелектуальний потенціал; · затримка психічного розвитку; · гіперактивність; · труднощі у вольовій регуляції поведінки; · несформованість мотивації до навчання; · сенситивність до несприятливого впливу середовища; · завищена самооцінка та рівень амбіцій дитини чи батьків; · підвищена чутливість НС дитини; · підвищений рівень тривожності дитини; · агресивність; · замкненість; · повільність (інертність нервових процесів, що є вродженою особливістю НС); · соматична ослабленість; · відсутність готовності до навчання в школі. З-поміж індивідуальних причин шкільної дезадаптації слід виокремити надмірну чутливість і підвищену збудженість нервової системи. Діти з надмірною чутливістю нервової системи зазнають у школі емоційних перевантажень. Вони можуть бути готовими до школи і мотиваційно, і розумово, але їхня емоційна вразливість дуже ускладнює процес адаптації. Оцінки, відповіді перед класом, контрольні роботи – все це стає приводом для хвилювання, переживань, страхів. Будь-яка невдача може викликати бурхливу емоційну реакцію (плач, крик, агресію). Як поставиться вчитель до такої «нестриманості», так поставиться і клас. Тому, на жаль, таких дітей часто дражнять, висміюють. Напружені стосунки з однолітками невротизують емоційно вразливих дітей, підвищюють їхню агресивність або замкнутість, посилюють стан психологічного неблагополуччя. Ознаки важкої адаптації дитини 1. Негативні емоції – пригніченість, постійне пхикання, плач, дитина не відповідає на запитання тощо. 2. Стах – невідомої обстановки, зустрічі з незнайомими людьми, страх, що не заберуть додому, острах зрадництва батьків. 3. Гнів – приводом може бути будь-яка дрібниця. 4. Рухова активність – рідко зберігається в межах норми: або дуже загальмована, або гіперактивна. 5. Сон – спочатку може бути відсутнім, неспокійним, перериватися схлипуванням, раптовим пробудженням – це ознака дезадаптованості дитини. 6. Апетит – що менш сприятливо адаптується дитина, то гірший апетит. 7. Соціальні контакти - у перші дні може бути замкнутою, нелюдимою, прагнути до контакту лише з дорослими. 8. Пізнавальна діяльність – знижується, вгасає на тлі стресових реакцій. 9. Мовлення – змінюється, словниковий запас бідніє. А. Л. Венгер описав 3 варіанти розвитку 6-7-річних дітей, які можуть зазнавати труднощів у навчальній діяльності: 1. Тривожність. Вона буває ситуативною, але може стати і особистісною особливістю. Висока тривожність набуває стійкості при постійному невдоволенні навчальною роботою дитини з боку вчителя і батьків - велика кількість зауважень, докорів. Тривожність виникає через страх щось зробити погано, неправильно. Такий же результат досягається за ситуації, коли дитина вчиться добре, але батьки чекають від неї більшого і виставляють завищені вимоги, часом нереальні. Із-за наростання тривожності і пов'язаною з нею низькою самооцінкою знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Невпевненість у собі призводить до ряду інших особливостей - бажання бездумно наслідувати вказівки дорослого, діяти тільки за зразками і шаблонами, боязні виявити ініціативу, формальному засвоєнню знань і способів дій. Виходить замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відбиваються на якості її навчальної діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточення, а ця негативна реакція, у свою чергу, посилює особливості, що склалися у дитини. Розірвати це коло можна, змінивши установки оцінки і батьків, і учителя. Близькі дорослі, концентруючи увагу на щонайменших досягненнях дитини, не засуджуючи її за окремі недоліки, знижують рівень її тривожності і цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань. 2. "Негативістськадемонстративність". Демонстративність - особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі тих людей, що тебе оточують. Дитина, що має цю властивість, поводиться манірно. Її емоційні реакції служать засобом досягнення головної мети - звернути на себе увагу, отримати підбадьорення. Якщо для дитини з високою тривожністю основна проблема - постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини – недостатня кількість схвалень. Негативізм поширюється не лише на норми шкільної дисципліни, але і на навчальні вимоги учителя. Не приймаючи навчальні завдання періодично "випадаючи" з процесу навчання, дитина не може опанувати необхідні знання і способи дій, успішно вчитися. Джерелом демонстративності, що яскраво проявляється вже в дошкільному віці, зазвичай стає недолік уваги дорослих до дітей, які почувають себе в сім'ї покинутими, "недолюбленими". Буває, що дитині виявляється достатня увага, а вона її не задовольняє через гіпертрофовану потребу в емоційних контактах. Завищені вимоги проявляються, як правило розпещеними дітьми. Діти з негативістською демонстративністю, порушуючи правила поведінки, домагаються необхідної їм уваги. Це може бути навіть недоброзичлива увага, все одно вона є підкріпленням демонстративності. Дитина, діючи за принципом: "краще нехай лають, чим не помічають", - викривлено реагує на розуміння і продовжує робити те, за що її карають. Таким дітям бажано знайти можливість самореалізації. Краще місце для прояву демонстративності - сцена. Окрім участі в ранках, концертах, спектаклях дітям підходять інші види художньої діяльності, у тому числі і образотворча. Але найголовніше - зняти або хоча б ослабити підкріплення неприйнятних форм поведінки. Завдання дорослих - обходитися без нотацій і повчань, не звертати уваги на легку провину, як можна менш емоційно робити зауваження і карати. 3. "Відхід від реальності". Відхід від реальності - ще один варіант несприятливого розвитку. Це коли у дітей демонстративність поєднується з тривожністю. Ці діти теж мають сильну потребу в увазі до себе, але реалізувати її в різкій формі, що театралізується, не можуть із-за своєї тривожності. Вони мало помітні, побоюються викликати несхвалення, прагнуть до виконання вимог дорослих. Незадоволена потреба в увазі призводить до наростання тривожності і ще більшої пасивності, непомітності, що утрудняє і так недостатні контакти. Ці особливості, що посилюються з часом, зазвичай поєднуються з інфантильністю, відсутністю самоконтролю. Не досягаючи істотних успіхів у навчанні, такі діти так само, як і демонстративні, "випадають" з процесу навчання на уроці. Але виглядає це інакше: не порушуючи дисципліни, не заважаючи працювати учителеві і однокласникам, вони "літають у хмарах". Діти люблять фантазувати. У мріях, різноманітних фантазіях дитина дістає можливість стати головною дійовою особою, добитися не вистачаючого її визнання. В деяких випадках фантазія проявляється в художній або літературній творчості. Але завжди у фантазуванні відбивається прагнення до успіху і уваги. У цьому ж полягає і відхід від реальності, що не задовольняє дитину. При заохоченні дорослими активності дітей, прояв уваги до результатів їх учбової діяльності і пошуках шляхів творчої самореалізації досягається відносно легка корекція їх розвитку. Психологічна готовність до шкільного навчання - цілісне утворення, що припускає досить високий рівень розвитку мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери продуктивності. Відставання в розвитку одного з компонентів психологічної готовності спричиняє за собою відставання розвитку інших, що визначає своєрідні варіанти переходу від дошкільного дитинства до молодшого шкільного віку. Рекомендації батькам Пам'ять у дітей розвивається у напрямі посилення її довільності та збільшення кількості матеріалу, що запам’ятовується (тобто можливості свідомого управління нею). Добре розвиває пам'ять дітей вивчення коротких віршиків, пісень, загадок, що одночасно збагачує словниковий запас. Тому обов’язково перед сном і не тільки читайте своїй дитині казки або вірші, бажано веселі за змістом та короткі, тому що їх малята запам’ятовують без особливих зусиль. Помилкою є думка, що кожного разу слід читати дітлахам нову казку, оповідання або вірш. Навпаки – вони люблять слухати знайомі тексти з відомими персонажами. Це допомагає їм усвідомити краще прочитане та запам’ятати його. Дайте змогу своїй дитині, спілкуючись з нею, висловлювати свої думки самостійно. Це розвиватиме її мовлення, а отже і мислення. Робіть зауваження, коли вона помиляється. Ставте запитання, щоб допомогти їй переказати текст близько до змісту. Подібні вправи сприяють розвитку дитячої творчості, привчають малюків уважно слухати та звертати увагу на деталі. Якщо хтось з батьків уміє малювати, то бажано було б під час розповіді робити зарисовки. Це спонукатиме і дитину братися за олівець. Можна також і ліпити казкових персонажів, оскільки відомо, що м'язи стають еластичними та міцними віл ліплення, в’язання, плетіння та конструювання. Отже, нехай ваша дитина ліпить, в’яже, вправляється у вирізуванні з паперу. Нехай робить аплікації, моделює, викладає візерунки з різних видів мозаїки, камінців, ракушок, ґудзиків, оскільки вчені-психологи стверджують, що розум дитини – на кінчиках її пальців. Ці види робіт також розвивають її творчу уяву, ініціативу та спостережливість. Гнучкість мислення розвивається під час розгадування загадок, кросвордів, ребусів, а також у процесі різних ігор. Тому, купуючи своїй дитині гру, спочатку поцікавтеся, які якості вона розвиває. Наприклад: «настільний футбол» розвиває швидкість реакції; «Склади малюнок» (пазли) – спостережливість, увагу, вміння зосереджуватися на завданні; різні види конструкторів – логічне мислення, комбінаторні навички, творчість, уміння зосереджуватися Вправи для розвитку тонкої моторики та зорово-рухових координацій · Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності). · Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіусу обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшення (обведення за внутрішнім контуром). · Вирізання фігури за контуром з паперу (плавно, не відриваючи ножиць від паперу). · Розфарбування і штриховка (потрібно цьому заняттю надати змагального ігрового мотиву, щоб дітям було цікаво). · Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо). · Конструювання та робота з мозаїкою. · Освоєння ремесел (шиття, вишивання, в’язання, плетення, робота з намистом).